среда, 22 января 2014 г.

Я не хотів би зустрітися з "Фарбованим лисом"

Здавна відомо, що в усіх казках Лисиця хитра й підступна. Це ж показує і Іван Франко в казці «Фарбований Лис». Лис є уособленням хитрощів, лицемірства, нещирості. Але мене вражає довірливість усіх інших звірів, вони на віру сприймають усе, що скаже Лис.

Казка є казкою, та в ній ми впізнаємо характерні риси людей. А вони, з такою вдачею, як у Лиса, не перевелися й донині. Тому доводиться бути уважним, щоб уникати таких людей або викривати їхні негативні риси. У їх присутності я почуваю себе незатишно, і буває прикро, коли хтось відверто лицемірить, і знаходяться такі, що починають вірити тій людині. Я розумію, що в житті часто доведеться зустрічатися з такими Лисами, тому треба бути не легковірним, а вміти розбиратися в людях і мати почуття власної гідності. Тоді нечесним і лицемірним не буде підтримки, і вони зможуть добре подумати про свій характер і виправитися


Чого може навчити "Фарбований лист"?

Головного героя казки «Фарбований лис» звуть Микита. Це був хитрий-прехитрий звір. На нього полювали собаками, ставили капкани, підкидали отруєне м’ясо, але він обминав усі небезпеки, повчаючи інших, як діяти в різних ситуаціях. «Незвичайне щастя і хитрість зробили його страшенно гордим». Одного дня Микита мав особливо чудовий настрій і, вихваляючись, пообіцяв, що зможе посеред дня з базару вкрасти курку. Інші його товариші не вірили. Тоді лис вирушив у місто для здійснення свого плану. Та коли почув гамір, крик, шум, перелякався і заховався у кущі. Сидів і думав: «Навіщо я так багато пообіцяв, не треба було так вихвалятися». Але якщо почав, то слід продовжувати. Проте на базарі Микиту швидко знайшли пси і загнали у діжку з фарбою. Він просидів там півдня, думаючи про своє становище. Вже ввечері повернувся до свого лісу. А вранці помітив, що він увесь синій. Усі інші тварини, які жили у лісі, злякалися його. І тоді Микита вирішив обманути всіх. Він розповів, що його призначено царем, який має спостерігати за порядком. Так тривало рік. Звірі ловили для нового царя дичину, а той вершив правосуддя. Наближався день, в який рік тому у лісі з’явився синій звір. Влаштували свято, де брав участь хор лисиць. Лис Микита не втримався і разом з хором почав співати. Тут усі помітили, що це звичайнісінький лис, який протягом року водив їх за ніс. Тож звірі напали і розірвали бідного Микиту.

 Чому так сталося? Все дуже просто. Лис протягом року обманював усіх, видавав себе за царя, всі на нього працювали, допомагали, слухалися його. Тож перше і головне, чому вчить ця казка — ніколи не сліп обманювати. А по-друге, не варто вихвалятися перед іншими. Перш ніж щось сказати, треба хоч трохи думати. Події в казці — дуже гарний приклад. Якби лис Микита, який відзначався своєю хитрістю на весь ліс, не вихвалявся перед товаришами своєю кмітливістю, здатністю вкрасти прямо на очах у всіх, то ймовірно, ми б мали інший фінал. А так наобіцяв багато, то ж виконуй. Проте справа не тільки в цьому. Пофарбувавшись у синє і повернувшись до лісу, Микита мочав видавати себе за царя звірів. Для чого? Якщо він був таким розумним, міг би і спрогнозувати, що коли-небудь таємниця викриється. На його місці слід було повернутись до лісу, спробувати добре вимитися, розповісти звірям правду, що не зміг вкрасти курку з базару. А не вигадувати довгу історію про те, що його направили в якості царя. Тут виникає ще один момент — гордість. Якби лис розповів про свої пригоди — то всі його товариші кепкували б з нього. Сміялися з того, що не зміг вкрасти курку і що став таким синім. Тоді б увесь ліс говорив про незвичайне перетворення. Але Микита виявився дуже гордим. Він не хотів псувати свою репутацію і змушений був щось терміново вигадати. Але як би він мав вчинити в тій ситуації, щоб не влізти у халепу? Міг придумати щось інше. Приміром, розповісти, що курку він все ж таки вкрав, і за це святий Миколай нагородив його новим кольором — пофарбував у синє. Всі звірі роти б порозкривали, але б повірили. У цьому разі він також мав би незначні переваги: незрозумілий запах, певну вищість серед інших мешканців лісу. Запах фарби відлякував би псів, а незвичний колір спричинив би ставлення до лиса як до авторитета.

 Але є ще інший момент. Не треба бути такими довірливими. Побачили звірі якусь синю незрозумілу істоту. Науявляли собі казна-чого, буцімто вона має великі кігті, гострі зуби. І ніхто не здогадався, що відбувається насправді.

 Отож казка Івана Франка «Фарбований лис» вчить ніколи не обманювати, бо все таємне і приховане завжди з’ясовується; не бути надміру гордим, бо через це легко можна втрапити в халепу; ніколи не довіряти першому враженню, бо в переважній більшості випадків воно не є правильним; багато не вихвалятися і не обіцяти зробити те, чого не можеш.


Чого нас навчили казки?

Хорошi казки — це казки, з яких можна зробити корисний висновок для себе. Саме такою є казка Iвана Франка «Фарбований Лис», яка вчить нас не бути пихатими i занадто самовпевненими без потреби.

Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: «незвичайне щастя та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього». Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки. Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн — небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.

Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють. Микита «тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi», але виказав себе сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi «Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала», i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.

Казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iнши